Canada Day - Мандрівка у Скелясті гори Альберти

Цього літа на Canada Day ми вирішили поїхати в Скелясті гори на чотири дні, оскільки 1 липня є державним вихідним, тай погода в такий час вже більш-менш стабільна і тепла.
Спочатку наш шлях пролягав через гайвей Hwy-22 (Cowboy trail) до містечка з багато-обіцяючою назвою Rocky Mountain House  де проживає майже 7тис жителів. Там ми зупинились поїсти і попити в Tim Hortons - популярній канадській мережі швидкого харчування і кав'ярні.
 Далі вже по Hwy 11 поїхали в сторону Nordegg.  Недалеко за цим невеликим містечком з 200 жителями була наша перша ціль - Водоспад Crescent. Ми приготувались йти 6 км, а виявилось, що він в 100 м від стоянки... Водоспад двохкаскадний і має серповидну форму, звідси і назва - crescent. Було досить багато людей на наш подив. Звичайна на погляд річка раптово падає в провалля, поступово міняючи форму планети. Дивлячись на водопад знизу починаєш сумніватись в значенні фрази "нежива природа". Походили довкола, пофотографували і вирушили далі...
  Нам потрібно було знайти місце ночівлі і першим у списку був campground "Two O'clock". На кемпграунд не можна наперед замовити місце, вони працюють по принципу: перший прийшов - перший зайняв місце. Ми знайшли вільне місце і вирішили там зупинитись. І як не дивно, прибули ми туди по другій годині дня, звідки і вирішили що походить його назва. Кемпграунди платні - $22 на добу з машини, за ці гроші ми отримали місце зі столиком, цілу тачку нарізаних дров, впорядковане вогнище, колонка з водою і стаціонарний туалет з санітайзером і туалетним папером, ведмеде-захищений смітниковий бак. Ми розклали намет і зробили розвідку на наступну мандрівку до Suffleur Falls. Деякi мандрівники приїзжають в так званий motor-home, де є практично все: і меблі, і кухня, і спутникове телебачення і хороша спальня, ще й машину тягнуть за собою на причепі для місцевих поїздок. Одна така пара зупинилась по сусідству.

 На наступний день ми пішли хорошою стежкою до водоспаду Suffleur. Перейшли дві бурхливі гірські річки по підвісному і звичайному мостах. Друга річка веде до водоспаду, що розмістився в каньйоні з стрімкими майже ідеально рівними нахиленими стінами, висотою певно метрів 30-40
А на самому початку ущелини вирує водоспад. Вода з гуркотом вривається в провалля шириною 4-5 м, піднімаючи міріади крапельок, утворюючи невеличку хмаринку. Грунт гуде і легенько дрижить. На зворотній дорозі зустріли знайомого альпініста з Едмонтону (світ маленький і тісний).
 Далі ми поїхали в сторону Saskatchewan crossing i по 93 дорозі на Columbia Icefield. Почався дощ і нам прийшлося поміняти місце обіду. Розпогоджувалось, коли ми під"їхали до Weeping wall - це висока скельна стіна, де біля десятка маловодних водоспадів (відео краще показує їх). Далі наш шлях пролягав до Columbia IceField, там був різкий, холодний вітер і ми вирішили їхати далі та знайти краще місце для обіду. По дорозі зустрілися дикі кози, які  переходили дорогу і створили невеликий трафік-джам. Всім хотілось на них подивитись і сфотографувати на пам"ять. Невдовзі ми знайшли невеличку, добре облаштовану стоянку з обідними столиками і туалетом. Там ми і зупинились, щоб зварити обід, поблизу було гарне велике джерело води, що витікала з під землі. Майже під Джаспером (Jasper) побачили ведмедя, але не встигли зупинитись, потім була ведмідь-мама з ведмежатами в 30 м. від дороги, встигли зробити невиразні фото, як вони зникли в лісі. Заїхали в Jasper і зайшли в улюблену пекарню нашої дочки - "Ведмежа Лапа". За містом знову зустріли групу тварин, на цей раз оленів, які мирно жували траву на поляні біля 16-ї дороги (Yellowhead) Далі ми поїхали на гарячі джерела - Miette Hot Springs, погрітись в гарячій воді. Ми планували 4-х денну мандрівку, та через раптове погане самопочуття дочки мусіли повернутись, скоротивши поїздку до двох днів і 997 км. Тим не менше вдалося змонтувати відео майже на 40 хв.

Tonquin Valley - Літній Альп Табір 2008

Цього року я вперше відвідав так званий Summer Camp що організовує John Booth кожного року від Едмонтон-ської секції альп клубу Канади. Табір починався о 8-й годині ранку 17 серпня у неділю, з Edith Cavell гостел точніше там починалась стежка до Wates-Gibson alpine hut. Хижина що належить ACC (Alpine Club of Canada) . Йти до хатини було всього 18 км з чим ми (Я, Mike Wolowyk i JP Sharpe) легко впорались за якихось 5 годин. Погода була просто чудова! сонячно і тепло і вже в 2-й годині ми насолоджувались видом на гору Outpost і одноіменне озеро перед хатою.
Озеро дуже чисте і ми пили воду прямо з нього а також постійно готували на ній їду.
Я пробував знайти якогось компанйона на поїздку - та безуспішно. Тому мусів використати свій мінівен Dodge Caravan. Витягнув два ряди крісел і перетворив його в пересувну хату де і ночував одну ніч, і не помилився, оскільки місць в гостелі не було. Стежка до hut спочатку співпадає з стежкою що веде до мальовничого озера Amethyst i Rampart - гірського ланцюжка. На 7-му км ми перетнули річку з цікавою назвою - Astoria i поступово досягнуди Chrome Lake (Хром) в долині Eremite. На стежці бачили велику купу г... мої супутники сказали що це ведмідь, я не дуже повірив, та вони кажуть - подивись скільки там ягід, Олені ягід не їдять, a карабінів і дзвіночків там не було - це добрий знак :-)

Дикі звірі тут не рідкість
(це фото зробив Phil Kemp)


Ми несли свої речі і дещо з спорядження - альпіністський шнур. Харчі і ще дещо несли так звані - портери. Я спочатку думав що це жарт та виявилось що це спеціальні люди яких виділив головний офіс АСС спеціально для переноски вантажів - сильні і швидкі хлопці і звісно за гроші.

Народ сходився до хатини ще на протязі семи годин.
всього нас було 20 різного віку від 28 до 70+
Звязок зі світом втратився ще на перших метрах стежки (мобільний) і вже ніде себе не проявляв, група мала супутниковий телефон та він працював погано, по годині шукав "service" і часто і надовго обривався.
Всього до хати було 18 км. і знаходиться вона серед гарного лісу на вистоті 1900м. За допомогою чергових зготували їсти, незамітно прийшов вечір.
Кожна вечеря була з вином, яке воно було смачне.... певно тому на вечір всі й приходили.
На стіл ставився паперовий ящик на 1 галлон (=3.78 літра) - хороша тара для вина в горах і добре все таки що галлон більший за літр ;-),
за їдою і вином будувались плани на завтра. Люди самі визначали куди і з ким йти. Я вибрав сходження на вершину McDonnell (3261м)
до вершини було майже 1400 м по висоті.
Вийшли здається в 5-й (треба таки вести журнали (log))



короткий підйом древнім лісом і ми виходимо до початку крутого моренного гребеню, світає... починаємо підйом по ньому.

Зліва від нас схили піка Outpost (2880m) крутими скельними стінами і загрозливо нависшим льодовиком.

Справа видно два піка з смішними як на мене назвами Parapet i Paragon, з одинаковими висотами 3030м, тим не менше маршрути туди досить складні,





ми потрохи переходими праворуч. Вже видніється лід під камінням чорно-коричневого кольору, Далі видно великий льодовик з тріщинами, який вище вже покритий снігом. Cпочатку було чим вище - тим холодніше але з сідловини стало навпаки. По снігу всі йщли у зв'язках оскільки була небезпека провалитись в льодову тріщину.






Далі ми вийшли на кам'яну сідловину і по простому гребені почали підніматися на вершину піку McDonnell.






Ось і вершина з чудовими краєвидами і сотнями інших вершин у всіх напрямках, гори, гори і гори.




Недалеко видно сусідній Simon 3322m пік та ідея сходити ще і на нього відпала сама собою - за день невстигнути....










за Rampart проглядається Amethyst озеро.











Чудово видно Outpost і Memorial - піки,
об'єкти наших майбутніх сходжень,
на горизонті гарна і знаменита гора Edith Cavell 3363 m










Взагалі в Скелястих горах більше 100 піків вищі за 3000м а 11 вищі за 11,000 ft.
Їх тут називають одинадцяти-тисячниками і звісно цінять більше...
Скелясті гори нагадують і Карпати, і Кавказ - є багато снігу і льодовиків, лавини йдуть круглий рік в деяких місцях. Також тут дуже багато красивих гірських озер, які як дорогоцінні камені, щедро і густо розсипані по Скелястим горам.
... на вершині ми пробули хвилин 20 і неспіша почали спуск по шляху підйому.



Зійшовшими з льодовика заглянули в льодові печери що тягнуться на багато - багато метрів під льодовиком. В мене склалось враження що льодовик прямо висить як арка над скельним ложем і при бажанні може і можна пройти під льодовиком на інший схил гори.



До хати повернулися десь в 5-6 вечора.
Там нас чекала смачна вечеря, багато вина і нескінченні розмови про сьогоднішні і завтрашні маршрути, і про те що ми називаємо життям ....
В ночі була сильно гроза з блискавками, як в стробоскопі, і безперервним гулом, дощ лляв як і з відра і було добре лежати на стриху хати (власне там і були наші спальні місця на 20 людей) і щось не дуже вірилось що завтра вдасться кудись піти....




(пишу продовження ......... )