Цього року я вперше відвідав так званий Summer Camp що організовує John Booth кожного року від Едмонтон-ської секції альп клубу Канади. Табір починався о 8-й годині ранку 17 серпня у неділю, з Edith Cavell гостел точніше там починалась стежка до Wates-Gibson alpine hut. Хижина що належить ACC (Alpine Club of Canada) . Йти до хатини було всього 18 км з чим ми (Я, Mike Wolowyk i JP Sharpe) легко впорались за якихось 5 годин. Погода була просто чудова! сонячно і тепло і вже в 2-й годині ми насолоджувались видом на гору Outpost і одноіменне озеро перед хатою.
Озеро дуже чисте і ми пили воду прямо з нього а також постійно готували на ній їду.
Я пробував знайти якогось компанйона на поїздку - та безуспішно. Тому мусів використати свій мінівен Dodge Caravan. Витягнув два ряди крісел і перетворив його в пересувну хату де і ночував одну ніч, і не помилився, оскільки місць в гостелі не було. Стежка до hut спочатку співпадає з стежкою що веде до мальовничого озера Amethyst i Rampart - гірського ланцюжка. На 7-му км ми перетнули річку з цікавою назвою - Astoria i поступово досягнуди Chrome Lake (Хром) в долині Eremite. На стежці бачили велику купу г... мої супутники сказали що це ведмідь, я не дуже повірив, та вони кажуть - подивись скільки там ягід, Олені ягід не їдять, a карабінів і дзвіночків там не було - це добрий знак :-)
Дикі звірі тут не рідкість
(це фото зробив Phil Kemp)
Ми несли свої речі і дещо з спорядження - альпіністський шнур. Харчі і ще дещо несли так звані - портери. Я спочатку думав що це жарт та виявилось що це спеціальні люди яких виділив головний офіс АСС спеціально для переноски вантажів - сильні і швидкі хлопці і звісно за гроші.
Народ сходився до хатини ще на протязі семи годин.
всього нас було 20 різного віку від 28 до 70+
Звязок зі світом втратився ще на перших метрах стежки (мобільний) і вже ніде себе не проявляв, група мала супутниковий телефон та він працював погано, по годині шукав "service" і часто і надовго обривався.
Всього до хати було 18 км. і знаходиться вона серед гарного лісу на вистоті 1900м. За допомогою чергових зготували їсти, незамітно прийшов вечір.
Кожна вечеря була з вином, яке воно було смачне.... певно тому на вечір всі й приходили.
На стіл ставився паперовий ящик на 1 галлон (=3.78 літра) - хороша тара для вина в горах і добре все таки що галлон більший за літр ;-),
за їдою і вином будувались плани на завтра. Люди самі визначали куди і з ким йти. Я вибрав сходження на вершину McDonnell (3261м)
до вершини було майже 1400 м по висоті.
Вийшли здається в 5-й (треба таки вести журнали (log))
короткий підйом древнім лісом і ми виходимо до початку крутого моренного гребеню, світає... починаємо підйом по ньому.
Зліва від нас схили піка Outpost (2880m) крутими скельними стінами і загрозливо нависшим льодовиком.
Справа видно два піка з смішними як на мене назвами Parapet i Paragon, з одинаковими висотами 3030м, тим не менше маршрути туди досить складні,
ми потрохи переходими праворуч. Вже видніється лід під камінням чорно-коричневого кольору, Далі видно великий льодовик з тріщинами, який вище вже покритий снігом. Cпочатку було чим вище - тим холодніше але з сідловини стало навпаки. По снігу всі йщли у зв'язках оскільки була небезпека провалитись в льодову тріщину.
Далі ми вийшли на кам'яну сідловину і по простому гребені почали підніматися на вершину піку McDonnell.
Ось і вершина з чудовими краєвидами і сотнями інших вершин у всіх напрямках, гори, гори і гори.
Недалеко видно сусідній Simon 3322m пік та ідея сходити ще і на нього відпала сама собою - за день невстигнути....
за Rampart проглядається Amethyst озеро.
Чудово видно Outpost і Memorial - піки,
об'єкти наших майбутніх сходжень,
на горизонті гарна і знаменита гора Edith Cavell 3363 m
Взагалі в Скелястих горах більше 100 піків вищі за 3000м а 11 вищі за 11,000 ft.
Їх тут називають одинадцяти-тисячниками і звісно цінять більше...
Скелясті гори нагадують і Карпати, і Кавказ - є багато снігу і льодовиків, лавини йдуть круглий рік в деяких місцях. Також тут дуже багато красивих гірських озер, які як дорогоцінні камені, щедро і густо розсипані по Скелястим горам.
... на вершині ми пробули хвилин 20 і неспіша почали спуск по шляху підйому.
Зійшовшими з льодовика заглянули в льодові печери що тягнуться на багато - багато метрів під льодовиком. В мене склалось враження що льодовик прямо висить як арка над скельним ложем і при бажанні може і можна пройти під льодовиком на інший схил гори.
До хати повернулися десь в 5-6 вечора.
Там нас чекала смачна вечеря, багато вина і нескінченні розмови про сьогоднішні і завтрашні маршрути, і про те що ми називаємо життям ....
В ночі була сильно гроза з блискавками, як в стробоскопі, і безперервним гулом, дощ лляв як і з відра і було добре лежати на стриху хати (власне там і були наші спальні місця на 20 людей) і щось не дуже вірилось що завтра вдасться кудись піти....
(пишу продовження ......... )
